ШКОЛА ГІТАРИ VIKTORIYA

Головна › Блог ›  Учень Сеговії, Джон Вільямс, вважає свого вчителя надто авторитарним

Загальноприйнято, що Джон Вільямс (John Williams) є визнаним авторитетом серед класичних гітаристів сучасності. Як відомо, деякий час Вільямс був учнем Сеговії. І ось у своїй новій біографії Джон Вільямс висловився несхвально про деякі методи навчання у Андреса Сеговії (Andrés Segovia Torres).

У наш час авторитет Андреса Сеговії, іспанського гітариста, справді все частіше ставить під сумнів. Хоча справедливо можна стверджувати, що на початку XX століття саме Сеговія зробив революцію у грі на класичній гітарі та сприяв її подальшому розквіту. У той час Андрес був єдиним гітаристом, який утвердив гітару, як академічний інструмент. Також вирішальною була його співпраця з тими композиторами, які внаслідок знайомства з виконавцем почали писати академічні п'єси для гітари. Крім концертної діяльності, гітарист також багато часу приділяв і викладанню. Крім Джона Вільямса, його учнями також були Джуліан Брім, Аліріо Діас, Крістофер Паркенінг.

На сьогоднішній день Джон Вільямс, австралієць, живе у Великій Британії. Він навчався у Сеговії у 1950-х. Цього місяця анонсовано його автобіографічна книга, яка вийде під назвою «Життя та музика Джона Вільямса». Сам гітарист довго відмовлявся від публікації цих нюансів у його біографії, і тепер, коли все-таки історія його навчання набула популярності, гітарна громадськість вражена фактами, що відкрилися. Отже, як стверджує Вільямс, його вчитель авторитарно заперечував будь-яку музику, яка була суто класичною. Крім того, він скептично відгукувався про тих учнів та їхню манеру виконання, які наважувалися грати будь-який інший репертуар, крім обраного безпосередньо Сеговією. Разом з тим Джон розцінює Сеговію як найважливішу особистість у розвитку гітари.

Як згадує Джон, спосіб Сеговії був авторитарний і не визнавав жодних власних трактувань учня. П'єса мала грати саме так, і не інакше. Це створювало негативний фон у навчанні та не сприяло розвитку кожного студента, як самобутнього музиканта. Сеговія вважав, що тільки його версія аплікатури чи транскрипції чи фразування має право на життя.

У 1977 році, коли Вільямс виконав відому п'єсу «Cavatina» Стенлі Маєрса, ця мелодія завоювала всесвітню популярність, прозвучавши у фільмі The Deer Hunter, який отримав Оскар. Сеговія, почувши її, був під враженням від такої гарної мелодії. У діалозі з Джоном, Андрес почав хвалити цю музику і поцікавився композитором. Але як тільки він почув відповідь, що композитор сучасний, тобто не є класичним, він відразу змінив свою думку про твір. «Це ілюструє музичний консерватизм та снобізм Сеговії» – додає Вільямс. Таке ж ставлення у Андреса було також до американської музики, особливо до явно популярних та сучасних мелодій. І така ж доля була відведена венесуельському гітаристу Антоніо Лауро та парагвайцю Августину Барріосу.

На противагу такій точці зору висловився гітарист Грем Уейд (Graham Wade), автор книги про Сеговію. Як доказ, він наводить той факт, що всі учні Сеговії, які були згадані вище, мають різну манеру гри та характер виконання тієї чи іншої музики.  Разом з тим, Грем визнає, що Вільямс, як гідний наступник, є одним з найтехнічніших і всесвітньо відомих учнів Сеговії.